Вівторок, Лютий 20

Що ми набуваємо завдяки батькові

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr +

Психологічне завдання батька – захист і визнання. Якщо батько готовий захистити малюка від галасливої тітки, великих хлопців або злого собаки – це породить в ньому впевненість: «Світ на моїй стороні. Я захищений».

Згодом така людина буде сам відстоювати себе – з будь-якими людьми, які зазіхають на її кордони. І мова зараз йде не стільки про фізичну самооборону, скільки про повагу своїх прав – наприклад, не робити того, що не хочеш.

Присутність батька дуже важлива в житті дитини

На жаль, ми частіше зустрічаємося з тим, що батько номінально присутній, але не вибудовує жодних емоційних стосунків з дитиною. Батьки працюють. Вони дуже зайняті добуванням хліба насущного. І… всіляко уникають емоційного контакту зі своїми дітьми.

Але для дитини присутність у її житті батька є так само важливою, як і матері. Як було сказано вище, без віри батька в свою дитину вона (дитина) не зможе відчути свої права і мужність наполягати на них. В глибині душі вона залишається непомітною і переляканою, з мріями про те, щоб хтось сильніший захистив її.

Визнання – друга найважливіша задача. Саме батько формує у дитини відчуття «Я зможу, у мене вийде». Визнання – це не щось особливе. Це всього лише рішення взяти дітей з собою на риболовлю (своєрідне посвячення в чоловічу компанію підвищує їхню самоповагу), або погодитися відповісти на їх питання (визнання їх цінності), або підбадьорити, коли у них щось не виходить (допомагає їм відчути віру в себе). З таких простих речей дитина здатна зробити висновок, що вона цінна, її поважає батько – а значить, її шанує весь світ.

Проблеми починаються, якщо батько конкурує з дітьми, не роблячи знижку на вік; звинувачує, контролює, знецінює…

Поле конкуренції може бути різне – інтелект, наприклад. «Ану, скажи, скільки буде дев’ять на вісім»? – запитує він у першокласника. Отримавши невірну відповідь, радісно називає правильну, всім своїм виглядом демонструючи, що саме він в сім’ї найрозумніший. Інше конкурентне поле – гра, спорт. Деякі батьки, не приховуючи зловтіхи, обіграють своїх нащадків, показуючи в цій нерівній боротьбі свою перевагу.

Як наші діти отримують душевні рани?…

Трапляється й так, що як би дитина не старалася, щоб вона не робила, вона не може заслужити повагу батька. Добре вчиться – «Можеш краще», робить успіхи у спорті – «Ти ще не олімпійський чемпіон», намагається допомагати по господарству – «Мало допомагаєш». Рана невизнання може потім боліти все життя. Навіть, досягнувши великих успіхів в будь-якій сфері, така людина буде продовжувати чути тепер вже «внутрішнього» батька: «Ти недостатньо хороший».

Дитина може шукати визнання у інших людей – вчителів, приятелів, у подальшому – колег. Але невизнання батька завжди буде нагадувати зсередини, що все це – тимчасово. Потрібно щодня доводити, що ти гідний – цієї роботи, цього положення в суспільстві, цього кола. І навіть, домігшись визнання, така людина в глибині душі чекає викриття – так говорить критика та знецінення батька всередині неї.

Людина, якій пощастило мати батька, який визнає її цінність, не потребує щоденного доказу того, що вона гідна поваги. Вона поважає сама себе, не лізе зі шкіри геть і не заглядає в чужі очі, сподіваючись розгледіти там цікавість до себе.

Особливо важкі наслідки настають, якщо батько чинить насильство – фізичне, емоційне, сексуальне. Тоді і світ, який отримує в спадок дитина – це дуже небезпечне місце, де сильний завжди правий і може зробити з тобою все, що захоче.

Насильство батька небезпечно ще й тим, що, незважаючи ні на що, він залишається найважливішою фігурою, яка, в уяві дитини, любить її. Так любов назавжди виявляється пов’язаною з насильством. Згодом вона сама може проявляти насильство в коханні або, наприклад, створювати пари з людьми, яких можна буде утискати. В її розумінні, або «картині світу», як кажуть психологи, якщо немає насильства, немає і любові.

Трагедія такої спадщини полягає ще й у тому, що невизнана і незахищена дитина не може психологічно зрости. Іншими словами, під оболонкою дорослого продовжує жити маленький хлопчик чи дівчинка, які шукають захисту та визнання у архетипових носіїв влади й авторитету держави, начальника, президента, Бога.

Що трапиться, якщо хлопчикам дозволять плакати?

Коли хлопчики плачуть від образи, прикрості, втрати – вони (так само як і дівчата) навчаються проживати свій біль. На психологічному рівні це означає: «Так, зі мною трапилась неприємність і я маю право відгорювати своє нещастя». І тоді навіть сильна і трагічна подія починає втрачати свою силу. З’являється енергія для того, щоб жити далі.

Це психологічний закон і нікому ще не вдавалося обійти його без втрат. Якщо хлопчик або дівчинка, чоловік чи жінка не дозволяють собі проживати свій біль і, найгірше, продовжують заперечувати його, то доведеться за це дорого заплатити. На утримання болю витрачається величезна кількість душевної енергії.

Насильство над собою народжує багато злості, яку треба кудись дівати. Злість – це дуже сильна енергія, яка не може розсмоктатися сама по собі. Всі деструктивні моделі, описані вище, беруть свій початок в самоутискання.

Подумайте самі – звідки візьмуться у такої людини сили співчувати комусь, хоча б і власній дитині?

Ось і залишається тільки важко працювати, тому що мусить розслаблятися з пивом, тому що неможливо жити в постійній напрузі, і виплескувати емоції тільки на футбольному матчі.

Прийняти хлопчика з його емоціями – значить забезпечити його душевне здоров’я і більш повноцінне доросле життя.

Якщо його цінують, поважають – він також буде цінувати і поважати. І якщо йому не доводилося утримувати і придушувати свої почуття, він не буде вимагати цього і від своїх близьких. Тільки поважаючи себе, ми здатні проявити повагу до інших людей.

Хіба не цього ми хочемо?

Джерело: Тутка

Share.

КОМЕНТУВАТИ